Коротка Біографія
Також див. повну біографію
Павло Юзик народився 24 червня 1913 року в
селищі Пінто (біля Естеван), провінції
Сакачеван в родині українських
піонерів-поселенців. Від був відмінним
учнем в середній школі, який отримав оцінку
100% (“відмінно”) на випускному екзамені з
математики та фізики в одинадцятому класі.
Після навчання в Саскатунському
Педагогичному Коледжі в 1932-33, з якого
він випустився з відмінними оцінками, він
викладав в середніх школах з 1933 до 1942
років в сільскому районі Хаффорд, провінція
Саскачеван.
В 1942 році він записався до Канадської
Армії, де, до звільнення у 1943 році, він
перебував на посаді під-офіцера,
займаючись підготовкою офіцерів. У 1943
році він повернувся до університету, щоби
закінчити навчання на ступінь Бакалавра
Містецтв.
У 1945 році в університеті Саскачевану
Юзик отримав ступінь Бакалавра Мистецтв
в математиці та фізиці, Бакалавра Мистецтв
Відмінно з історії у 1947 році, та ступінь
Магістра історії у 1948 році. Після цього
Манітобське Історичне Товариство
запропонувало йому підримку у написанні
історії українців в Манітобі. Цю роботу було
опубліковано у 1953 році під назвою
“Українці в Манітобі – Соціальна Історія”. У
1949 році він поступив до програми на
ступінь Доктора Філософії з історії в
Університеті Міннесоти, де він закінчив
курсову роботу у 1953 році та докторську
диссертацію у 1958 році.
Академічна кар’єра Юзика розпочалася у
1951 році, коли його було призначено на
посаду помічника професора
слов’янознавства та історії в Університеті
Манітоби. У 1958 році він отримав
підвищення на посаду ассоційованого
професора історії та слов’янознавства. Під
час роботи в Манітобському університеті
він, спільно з Оноре Юуак, написав
підручник “Читаємо Українською”, який
використовувався як підручник в середніх
школах провінцій в преріях. Він також
призначався скарбником, секретарем,
віце-президентом та президентом
Манітобського Історичного Товариства у
1952-63 роках. З 1958 до 1963 років він був
редактором щорічневика історичних статей
Товариства; з 1958 до 1963 роки
співредактор редакційної колегії
щоквартального історичного журналу
Манітобського Історичного Товариства;
головою групи вивчення етнічних груп, яка
спонсорувала декілька вивчень історії
етно-культурних групп Манітоби.
З 1966 до 1978 року Юзик продовжував
викладати як професор на половинній
основі в університеті Оттави після
призначення його до Сенату (1963). Він
читав курси по Центральній та Східній
Европі, російській та радянській історії та
канадсько-радянських стосунках. Він став
директором проекту, який тривав сім років
та закінчився публікацією великого видання
на 840 сторінок під назвою “Україна: коротка
енциклопедія”.
Паралельно з академічною роботою п. Юзик
відігравав активну роль в багатьох
громадських організаціях. Ось де-які з них:
- Він був засновником та першим
президентомУкраїнської національної
Федерації Молоді в 1934-36 р. І
редактором її щомісячного журналу
“Говорить Молодь” в 1948-49 р.;
- Він був засновником Спілки
українсько-канадських студентів
унівеситетів у 1953;
- Національний скарбник
Українсько-Канадського Комітету у
1952-55 р.;
- Засновник та перший
Секретар-скарбник Канадської
ассоціації славістів у 1954-56 р.;
- Засновник та перший президент
Клубу українсько-канадських
прогресивних консерваторів у 1958 р.
Сен. Юзик також був членом Дорадчого
комітету ХАМЖ з питань освіти для
дорослих у 1958-63 р., та членом комітету з
питань загальної програми освіти при
Міністерстві освіти Манітоби у 1958-59.
Постать сен. Юзика як історика та
громадського лідера заслужила йому
призначення 4 лютого 1963 р до Сенату
Вельмидостойним Джоном Дифенбейкером,
з яким він був знайомий з 1935 р. Діяльність
сен. Юзика в Сенаті була пов’язана, перш за
все, із сферою багатокультурності, прав
людини, зовнішніх стосунків, та
національної оборони. За його роль у
формуванні політики багатокультурності
його назвали батьком багатокультурності.
Юзик також приймав активну участь в
роботі різних парламентських комітетів та
парламентських делегацій, зокрема
делегацій до Організації Об’єднаних Націй,
Північно-Атлантичної ассамблеї та
Переглядових конференцій Конференції з
Безпеки та Співробітництва в Європі
(КБСЄ) в Белграді, Мадріді та Оттаві. В ролі
доповідника підкомітету по свобідному обігу
інформації та людей у 1977-81 роках, він був
відповідальним за складення доповідей по
втіленню прав людини на міжнародному
рівні і був редактором який видавався
Північно атлантичною ассамблеєю.
В сенаті сен. Юзик був тісно зв’язаний з
культурними та правозахисними
організаціями, такими як:
- Канадська Рада Християн та Євреїв,
Директор з 1963 року;
- Діючий Голова, Канадська парламентська
група Міжнародна амністія з 1974 року;
Голова, Комісія з Прав Людини, Всесвітній
Конгрес Вільних Українців, з 1967 р;
- Голова, Рада канадськаих народних
мистецтв у 1975-80 роках, та Президент з
1980 до його смерті у 1986 році.
Сен. Юзик організував цілий ряд успішних
культурних подій на Парламентському
Холмі, таких як Балтійський Вечір, який
проводиться щорічно з 1972 року,
Український вечір у 1971 та 981 роках, та
дев’ятьдесяту річницю поселення українців
в Канаді.
Підчас перебування Сенатором, були
опубліковані такі його роботи як: “Українські
Канадці”, опубліковано в англійській та
французській мовах у 1967 році; “За Кращу
Канаду”, збірник промов Сен. Юзика в
Сенаті, надруковані у 1973 році, та
“Українська Греко-Православна Церква
Канади у 1918-1951 роках”, опублікованих у
1981 році. Він був членом редакційних
колегій, склавших 18 Сенатських
звітів-розслідувань, які було опубліковано
Королівським Друкарем з 1970 року, та
багато його статті було опубліковано в
журналах та газетах.
Серед почесних нагород та медалей, якими
було відмічено Сен. Юзика, є ключи до міст
американських Детройт, Буфало та
Рочестер, Золота медаль ім. Тараса
Шевченка, Лицар-Командир Ордену
Св.Григорія Великого та Великий Хрест
Лицарів Мальти.
Сімейні Папери, 1911-1971 (том 1). Ця серія
містить в собі кореспонденцію з членами
родини, особисті та родинні документи,
документи та кореспонденцію під час його
служби в Канадській армії під-офіцером.
Цікавим є лист до його дружини, в якому
перелічені імена офіцерів українців, які тоді
служили в армії, та кореспонденція з
бригадним генералом Трюдо, в якому
обговорюється можливість формування
українського батальону в армії.
Підготовлено Вірою Юзик, Державні архіви,
1985
|